УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ДИТЯЧЯ СУБКУЛЬТУРА НА МЕЖІ ХІХ - ХХ СТ.
18-10-2011, 18:04

 (голосів: 0)

Предмет: Література

     Дитяча субкультура в широкому значенні тлумачиться вченими як все, що створено людським суспільством для дітей і дітьми; у вужчому - смисловий простір цінностей, установок, способів діяльності і форм спілкування, що функціонують у дитячих суспільствах в тій чи іншій конкретно-історичній соціальній ситуації розвитку. Дитяча субкультура відносно автономна, оскільки характеризується використанням таємної мови, різних форм взаємодії, певних моральних регуляторів поведінки, достатньо стійких для кожного вікового рівня, достатньо чіткої субординації й етапів переходу від одного рівня до іншого. Це окремий світ, який створювало дитяче суспільство протягом всього соціогенезу. До складових цієї субкультури належать: традиційні народні ігри (хороводи, рухливі ігри, змагання, рольові ігри тощо); дитячий фольклор, гумор; дитячий правовий кодекс (ознаки власності, отримання боргів, обміни, право старшинства і опікунське право в різновікових групах); дитяча магія і міфотворчість («чари» проти везучого, закликання сил природи для виконання бажань, фантастичні історії-небилиці); дитяче філософствування (запитання типу «чому», роздуми про життя і смерть тощо); дитяча словотворчість (етимологія, мовні перекручення, неологізми); естетичні уявлення дітей (виготовлення власноруч іграшок, віночків і букетів, малюнки і ліплення лепка, «секрети»); релігійні уявлення. Хоч сам термін увійшов у науковий обіг у середині двадцятого століття, зацікавилися цим явищем значно раніше.

 

     Німецька дослідниця Е.Кей назвала ХІХ століття століттям дитини. З цим варто погодитися, при цьому сказане більшою мірою справедливе стосовно другої половини ХІХ ст., коли на дитину вперше звертається прискіплива увага науковців, дитина стає предметом «строгої науки». Серед найвідоміших тогочасних досліджень - праці німецького етнографа та антрополога Г.-Г.Плоссе «Дитина в звичаях і моралі народу» (1876) та «Жінка в природознавстві та народознавстві» (1895), дослідження англійського вченого АЧемберлена «Дитина, вивчення еволюції людини» (1900), у Східній Європі було здійснено кілька невеликих розвідок про дитячу субкультуру на чеському, словацькому та польському матеріалі. У Росії свої видатні праці, присвячені грі, вже друкував Є.Покровський. Автори цих праць ставили перед собою завдання всебічного дослідження світу дитини, а не лише окремих його проявів.

 

     У цей час у Сполучених Штатах, Великобританії, Німеччині постають наукові товариства, створюється ряд часописів, присвячених дослідженню дитини, засновується нова наука «педологія». Її мета, за визначенням О.Хрісмана, «наукове дослідження дитини в усіх напрямках з тим, щоб зрозуміти докладно її природу. Дитину треба досліджувати в лабораторії, вдома, на вулиці, при забавах і жартах, у цивілізованих і диких народів, у нормальних і ненормальних станах, в часі всього фізичного розвитку з психологічного, фізичного і морального боку, в спочинку і в русі, в сні і в яві, в слабості і в здоровім стані...». Предметом дослідження стає світ дитини, дитячий світогляд, що реалізується у всіх життєвих проявах. Такий підхід не був притаманний українській науці, де йшов чіткий розподіл на фіксацію дитячого життя в зв'язку з особливостями народної культури. Тому здебільшого відповідні дослідження провадилися у колі інтересів етнографії та фольклористики.

 

     В Україні вже з XIX ст., значною мірою під впливом західної науки з'являються матеріали з дитинознавства. Науковці першої половини XIX ст. досліджували фольклор та побут української дитини (весняні ігри, хороводи, дитячі розваги, пов'язані з народним календарем) як фрагмент дорослого побуту і культури. В розвідках етнографів зустрічаються описи методів і засобів виховання і навчання дітей, характеру їхніх взаємин з дорослими та між собою, типів вікової стратифікації, обрядів переходу з однієї вікової стадії в іншу і т.д. Причиною фрагментарності таких досліджень була не лише складність і специфічність світу дитини, його часткова замкнутість, існування бар'єру між дослідником і дитиною, для подолання якого необхідно мати педагогічний хист, вміння викликати довіру маленької людини.

 

     Окремим явищам світу дитини, насамперед урочистим та тим, що стосувалися першого року життя (родини, хрестини), її розвагам були присвячені розвідки М.Сумцова, Хр.Ящуржинського, П.Іванова, О.Малинки, М.Дерлиці, В.Ястребова. Про дитячу мову написано було лише декілька коротеньких розвідок, серед них стаття І.Франка «Дітські слова в українській мові». Інформацію про життя школярів і чабанів, про перехідні періоди розвитку дитини знаходимо у надзвичайно цікавих і докладних мемуарах М.Щербаківського (під криптонімом М. Щ.) «Детский Эдем до вкушения плода от древа познания добра и зла (из детского мира деревенского мальчика)», надрукованих у кількох томах Київської старовини. Особливо пощастило дитячому фольклору - публікувалися записи вже перелічених дослідників, а також П.Чубинського, Б.Грінченка, Р.Кайндля.

 

     В літературно-етнографічних розвідках прозаїків журналів «Основа», «Черниговский листок» та інших видань - Марка Вовчка, Ганни Барвінок, М.Симонова, С.Носа, П.Кузьменка, ДМороза - зустрічаємо вкраплення з описами життя селянської родини, ігор, звичаїв стосовно дітей. Бракувало наукових та науково- публіцистичних праць, спеціально присвячених життю дитини, окремим його проявам. Багато матеріалів з дитинознавства знаходимо у польських етнографічних часописах «Lud», «Wisla» і «Zbiorz wiadomosci do antropologii krajowej» у розвідках, присвячених межовим територіям Польщі й України. Але ці теми не були досліджені докладно, автори займалися ними переважно фрагментарно, здійснюючи фіксацію і публікацію зразків фольклору, звичаїв, обрядів.

 

     Незначна кількість дитячих пісень записана З.Доленгою-Ходаковським. Зразки дитячого фольклору, зібрані ним, розміщені у різних розділах: три колискові - в родинно-побутових піснях, решта - у сатиричних, жартівливих і танцювальних, у групі «Примовки та інше». Такий розподіл досить утруднює сприйняття дитячого фольклору як специфічної самостійної групи.

 

     У праці КСементовського «Замечания о праздниках у малороссиян» (1843) містяться зібрані на Чернігівщині та Полтавщині дитячі ігри (король, перепілка, галка, щитка, украв рипки, дробушка, ворон (докладні описи) та згадки про ігри в хрещика, гуси, довгої лози, горидуба, шість ігор з м'ячем, а також пісеньки до ігор.

 

     М. Максимович у виданні українських народних пісень (1849) вміщує найбільшу на той час добірку колискових пісень, близько 20 зразків, а також «чукикалки» («Чуки-чуки до мачухи» та «Трясітеся, рубці») і три пісні, що функціонально належать до цього жанру - «Понад морем Дунаєм», «Ой у полі лобода», «Мати сина колихала», якими потішали немовлят, супроводжує публікацію короткими коментарями.

 

     У праці М.Максимовича «Дни и месяцы украинского селянина» (1860) читач уперше знайомиться з дитячими приспівками, виконуваними під час купання: «Чорток чорток», «Коте, коте» та закличками «Дощику, дощику», «Бий, дзвоне, бий». Ігри дітей та підлітків потрапили також до збірок М.Маркевича та АСвидницького.

 

     Істотною подією у збиранні дитячого фольклору стала поява «Трудів этнографическо-статистической зкспедиции в Западно-Русский край». Величезний матеріал, зібраний і виданий П.Чубинським у 1872 році, містить дитячий фольклор (III та IV томи видання). У III томі опубліковані забавлянки, заклички, примовки, об'єднані рубрикою «Дітські забавки». У четвертому томі «Трудов» П.Чубинський також подав окремо прикмети, що стосуються вагітності (головне - вагітна жінка має остерігатися всього, що може недобре вплинути на фізичні і моральні якості дитини), опис ініціаційних ритуалів (хрестини, родини, пострижини, “заганяння дитини в рай”), записи побажань, тостів, привітань та прощань, запрошень на хрестини та родини, замовлянь при зливках. Подано більше десятка народних українських пісень, які співаються на хрестинах, зібраних різними дослідниками, але найбільше І.Новицьким в Переяславському, Ушицькому, Проскурівському повітах. Тут є розділ «Детские игры и песни», до складу якого входять прозивалки, заклички (до комах, тварин), лічилки, описи популярних дитячих розваг, що раніше не фіксувалися. Ці записи представляють дитячу субкультуру різних регіонів, найбільш розповсюджені ігри подані в різних варіантах, до того ж збережено народну манеру розповіді.

 

     Поглиблення інтересу до дитячого фольклору та побуту починається з 60-х років XIX ст. і пов'язане з загальним розвитком фольклористики, етнографії та з зверненням педагогічної науки до кращих традицій народної педагогіки. К. Ушинський в «Родном слове» (1864) - якісно новому посібнику для навчання дітей - висловив глибокі міркування про педагогічне значення казки, яка стоїть «недосяжно вище усіх оповідань, що написані навмисне для дітей освіченою літературою». Ця думка резонує з позицією визначних українських та світових вчених.

 

      У 1875 році М.Лисенко видає свою збірку «Молодощі», у складі якої 25 ігор з піснями з списом виконання та 13 веснянок в обробці для однорідного хору з фортепіано. Ця збірка була першою, орієнтованою для шкільних потреб. Через рік виходить праця М. Лободовського «Дітські пісні, казки й загадки». А трохи згодом - 1878 - «Народные песни Галицкой и Угорской Руси, собранные Я.Ф. Головацким», що містили 12 колискових та кілька дитячих пісень.

 

     Зокрема у праці М. Костомарова «Очерк домашней жизни и нравов великорусского народа в ХVІ и ХVІІ ст.» (СПб.. 1887) знаходимо істотні нюанси дитячого побуту та зразки фольклору. Цікаві факти містять соціологічні дослідження князя А.Терещенка («Быт русского народа», 1846), АЖелобовського («Семья по воззрениям русского народа, выраженным в пословицах и других произведениях народнопоэтического творчества». 1892), Т.Івановської («Дети в пословицах и поговорках», 1908).

 

     У 80—90-ті роки XIX ст. дитячий фольклор з'являється на сторінках часописів «Киевская старина», «Етнографическое обозрение», «Етнографічний збірник», «Харьковский сборник».

 

     У 1890 році І. Манжура видає зібрані «Сказки, пословицы и т.п., зап. в Екатеринославской и Харьковской губерниях», цікавою і новою порівняно з попередніми збірками є вміщені тут тлумачення снів, що стосуються дітей за синонімікою слів, напр. «Каша - діти».

 

     Чимало нового матеріалу стосовно особливостей дитячої субкультури містить праця В.Ястребова (1894) «Материалы по этнографии Новороссийского края, собранные в Елисаветградском й Александрийском уездах Херсонской губерний». У розділі «Суеверия и обряды» описані фрагменти дитячого побуту: «приготування» і вживання рослин в їжу з відповідними примовками; прикраси та іграшки з кульбаби, шипшини, кураю, очерету, які діти собі майструють, дитячі ігри, різні за характером — наслідувальні (весілля, похорон), ігри-жарти, розраховані на необізнаність чи легковірність товариша, ігри традиційні з певними правилами чи усталеним змістом. Описи зроблено детально і від самих дітей.

 

      Чималий внесок у збирання українського дитячого фольклору та етнографії зробив інспектор народних шкіл П. Іванов. Одна з його збірок - «Игри крестьянских детей в Купянском уезде», яка й досі лишається найбагатшим зібранням українських дитячих ігор, містила 94 зразки лише з одного повіту Харківської губернії. Упорядник поділив їх на 11 розділів, виходячи з кількох принципів: наявності того чи іншого знаряддя у грі - м'яча, ножа, палиці (групи А-Д); основного логічного змісту - крадіжка, купівля-продаж, небо, пекло (групи Е, Ж, Й); спортивного змісту - квач, ворон, горю-дуба окремим розділом подано ігри з діалогами, приспівками, піснями (К). До групи К були внесені і такі, що, побутуючи серед дітей, остаточно не втратили зв'язку з дівочими веснянками і в яких пісня займала чільне місце в сценарії гри. Автор передмови до збірника М.Сумцов, подаючи бібліографію з даного питання, згадує, що у збірниках «парубоцьких та дівочих пісень та ігор ... ігри важко розділити точно за віком учасників, і в числі парубоцьких та дівочих ігор часто зустрічаються дитячі». Значним доповненням до збірки були лічилки до гри у «кузьмарки» - піжмурки. Детальний опис, варіанти вміщених зразків, вичерпний коментар надає цій праці великої наукової ваги.

Стаття М.Левицького (під криптонімом Н.Л-ий), у якій коментувалися 15 колискових пісень з Сумщини, стала першою спробою наукового аналізу цього жанру.

 

      Найбільшою публікацією колискових пісень з Лівобережної України (90 зразків) були записи відомого збирача та дослідника українського фольклору В.П.Милорадовича, зроблені ним на Полтавщині.

У III томі «Етнографічних матеріалів», виданих Б.Грінченком, зустрічаємо дев'ять колискових, вісім «чукикалок» та окремі твори інших жанрів. Тут також наводиться чимало цікавого етнографічного матеріалу стосовно немовлят.

 

    Значні відомості про дитячі народні ігри містить збірка В.Ястребова. У розділі «Суеверия и обряды» збирач фрагментарно описує дитячий побут вживання дітьми рослин в їжу, «приготування» якої супроводжується відповідними примовками; прикраси та іграшки з кульбаби, шипшини, кураю, очерету, які діти собі майструють. Значну частину матеріалів становить опис дитячих ігор, різних за характером - наслідувальні (весілля, похорон), ігри-жарти, розраховані на необізнаність чи легковірність товариша, ігри традиційні з певними правилами чи усталеним змістом. Цінною рисою добірки є те, що описи зроблено детально і від самих дітей.

 

    Крім вищезгаданих матеріалів з Херсонщини, «Киевская старина» надала свої сторінки для публікацій ще кількох добірок. Автор збірки «Малорусские народные игры окрестностей Переяслава» (1887) С.Ісаєвич зазначав, що крім гігієнічного значення ігор як універсальної гімнастики, багатий тут і виховний, моральний момент. Завдяки іграм непомітно розвивається почуття обов'язку, взаємодопомоги, дружби. В іграх корегується характер, вправляється воля, формуються лідерські якості тих, кому привчаються вірити з дитинства, і за якими буде йти громада. Упорядковуючи чималий зібраний матеріал, С.Ісаєвич поділяє його на чотири групи:

 

     І. «Ігри в м'яч»

 

     II. «Ігри в карти», III. «Палиці і кості», IV. «Збірна дружина». В межах цих груп ігри розміщені від найскладніших до найпростіших. Якщо в перших трьох групах матеріал об'єднано з дотриманням цього принципу, то IV розділ вкрай строкатий і вмістив усі ті зразки, які не вкладалися у попередні групи. Тут зустрічаємо ігри-жарти, індивідуальні забави, забави для двох («Коромисло», «Ріпка») чи багатьох осіб («Мала куча», «Сухий вовк», «Тісна баба») та ін.

 

      У цей час починається наукове дослідження дитячого фольклору, але воно провадилося не так активно, як його збирання та публікація. Більшу увагу дослідників (як і збирачів) привертали колискові пісні. Вони стали предметом окремого розгляду в статті М.Левицького, що була опублікована 1888 р. в «Харьковском сборнике». У ній автор на основі зібраного ним матеріалу намагається виявити характер, спрямування, емоційну насиченість творів даної групи. Автор статті розглядає п'ятнадцять поданих тут же колискових пісень, звертаючи увагу на їхній зміст, окремі мотиви, характери діючих осіб, і пов'язує їх з реальним оточенням дитини, обставинами навколишнього життя.

 

      У фольклорних збірниках дитячі пісні, зокрема колискові, часто фігурують у розділах родинної лірики. 10 колискових пісень Х.Ящуржинський подав як доповнення до етнографічних матеріалів «Повір'я й обряди родин та хрестин». Тут подані цікаві повір'я, пов'язані з дитячою колискою, опис обряду, традиція кумівства.

Подібний характер мала праця О.Малинки «Родини і хрестини». Ширша за обсягом від попередньої, вона фіксувала родинні звичаї та обряди м. Мрина Ніжинського повіту, знайомила з окремими рисами дитячого побуту та колисковими піснями. Тут є опис колиски та психологічна характеристика стану матері при заколисуванні.

 

      Проте цим дослідженням бракувало цілісного підходу до світу дитинства. Тут детально описувались умови і обставини пологів, способи носіння чи сповивання дитини, дитяча люлька, дитячі ігри, іграшки, фольклор, але становище дітей в сім'ї, суспільстві, їхні стосунки з дорослими, весь суспільний бік проблеми дитинства, як правило, не були об'єктом спеціального аналізу.

 

      Значно збагатив уявлення про українських дітей «Етнографічний збірник» (1898, т. V). Уміщений тут етнографічний нарис М.Дерлиці «Селянські діти» поряд з оглядом звичаїв, пов'язаних із новонародженою дитиною, містив фольклорний матеріал з Тернопільського, Бродівського, Стрийського та Долинського повітів. Упорядник, обравши за критерій поділу пісень вік дитини, до першого розділу включив колискові пісні та забавлянки, а в другому - твори, пов'язані з побутом старших дітей, - діалогічні пісні, прозивалки, заклички до птахів, комах, сонця, хмар, пастуші приспівки, кілька дитячих ігор («Жмурки», «Панас», «Перстенець», «Бирки»), Доповненням до матеріалів М.Дерлиці редакція «Етнографічного збірника» подала ще 22 колискові пісні.

 

     На сторінках цього ж видання видруковані фольклорні записи Р.Кайндля, серед яких значну частину становив дитячий фольклор. Окремий розділ «Діточі пісні, прозивання, передразнювання, насьміхи і т. і.» містив 44 зразки колискових, забавлянок, пісеньок, прозивалокта передражнювань, лічилок, закличок, ігрових віршиків, приспівок з Буковини і Галичини.

 

     Уважним ставленням до поданого матеріалу відзначалася і невелика за обсягом збірочка дитячого фольклору (15 номерів) з Волині, упорядкована Лесею Українкою та Климентом Квіткою. У збірці М.Номиса «Українські приказки, прислів'я і таке інше», очевидно стосуючись до назви «таке інше» вміщені дитячі віршики, лічилки, ігри, прозивалки, під'юджування, примовляння, дитячі замовляння від болячок, докучливі казки, віршовані примовки до казок. Поодинокі записи дитячих пісень та ігор друкувалися Д.Яворницьким, М. Данильченком; коротенькі твори-примовки, прозивалки, діалоги, які належали до дитячого репертуару, присутні у франкових «Галицько-руських народних приповідках».

 

     Опубліковані на початок ХХ століття записи дитячого фольклору охоплювали майже весь жанровий «асортимент», проте не всі етнографічні регіони України були досліджені однаковою мірою. Записувачі здебільшого збирали окремі жанри - колискові, загадки, скоромовки, казочки, ігри та забавки, оминаючи багато цікавих сторінок дитячого буття та не роблячи спроб відтворити цілісний образ дитини. Контекст побутування дитячого фольклору частково відображений у етнографічних матеріалах, зокрема В.Милорадовича, О.Потебні, ККибальчича, Б.Грінченка, Т.Рильського, АСвидницького, П.Иванова, В.Ястребова, О.Савича, О.Малинки, І.Беньковського, М.Ф.Грушевського, М.Грушевського та ін., зокрема праці про дитячі ігри та іграшки. Всі ці матеріали мають неабияку цінність для дослідження світу дитинства, розуміння різних аспектів життя і розвитку дитини.

 

     У працях згаданих українських учених розпочато кілька напрямків досліджень особливостей народної дитячої субкультури, зокрема дитячого фольклору, ігор та іграшки, мови, звичаїв та вірувань, що стосувалися дитини. Проте цим працям часто бракувало повноти опису дитячої субкультури як явища, цілеспрямованості аналізу її особливостей, зокрема, формуванню світогляду у системі дитячої субкультури, який є першим етапом оволодіння своєю субкультурою і функціонування у її системі, у сукупності вражень і смислових полів певного культурного середовища, які частково накопичує й адаптує для дитини дорослий, а згодом поступово накопичує дитина, запозичуючи, видозмінюючи та винаходячи.

 

     Надзвичайно важливими є праці, присвячені дитячим іграм та іграшкам як органічній складовій дитячої субкультури, що впливає на формування світогляду. Шляхом взаємодії з іграшкою та залучення до ігрового «сценарію», дитина збагачується досвідом естетичної організації матеріалу, а також перетворення та організації навколишнього простору і виокремлення своєї ролі в ньому.

 

     З-посеред інших досліджень вирізняється праця Марка Грушевського «Дитина в звичаях і віруваннях українського народу», у якій висвітлений процес плекання особистості в селянському середовищі. Серед найцікавіших спостережень і пропозицій Марка Грушевського - думки про доцільність якнайранішого розвитку дитини, про особливості та форми вираження дитячої зацікавленості світом, його складовими та місцем дитини в ньому, засоби збурення цієї зацікавленості, способи застосування фольклору для розвитку дитини, специфіка різних типів характеру і темпераменту (старуни, мовчуни, нишклі, жевжики, шмиглики за народною термінологією) та проекція цих особливостей на майбутнє доросле життя, гендерні та вікові відмінності. У праці Марка Грушевського вперше для українського дитинознавства зроблено спробу всебічно схарактеризувати складний і багатогранний процес розвитку особистості. Зенон Кузеля, перший упорядник праці, засвідчив: «Автор, живучи між народом і знаючи його добре, глянув перший на життя дитини, як на окремішну цілість і зібрав обширний матеріал, що обіймає не лише розвій і зростання дитини від уродження до парубочого віку, але також і всі заходи перед приходом дитини на світ. При тім не обмежувався він на списування звичаїв і обрядів, але глянув глибше в душу немовляти і підлітка. і дав дуже пластичний образ розвою діточого тіла і душі, прецизуючи їх ролю і значіння в життю родини та громади. Автор перший старався критичним оком глянути на всі прояви діточого життя, так що без перебільшення від нього можна датувати серйозні початки студій над дітьми».

 

      Марко Грушевський, зосередивши основну увагу на духовному житті селян, не оминав інші його сторони - економічні, історичні. І все це було підпорядковано головній меті - вивченню світу дитини із застосуванням новітніх для того часу методик. За висловом відомого сучасного психолога і педагога С. Соловейчика, одні живуть у світі без дітей, а інші - в світі, повному дітей. Діти постійно перебували в полі уваги Марка Г рушевського, і чимало людей завдяки йому потрапили до світу української дитини. У передмові до видання З. Кузеля цитує його слова: «Хочу описати село так, як воно є, і почав діло з розмови з ними (колегами, які використовували його запитальник і надсилали зібраний матеріал - Л.Я.) про вартість самого діла, про спосіб, як би його найлегше і найдоладніше зробити і врешті, який би йому заголовок дати.. Гуртом було доведено, що варто показати й себе між другими людьми, особливо в порівнянні з росіянами, між якими великороси вдають із себе кращу, командуючу горстку людей... ». Марко Г рушевський організував цілу дослідницьку мережу, розробив серію запитальників. Про докладність цих «квестіонарів» свідчить один, наведений у передмові до восьмого тому Матеріалів (тобто першого тому праці про дитину). Йдеться про той етап, коли жінка «йде на поступки» (відчуває, що завагітніла). Запитальник складається з 22 позицій, з'ясовуються уявлення селян про фізіологічний, психологічний, соціологічний аспекти появи дитини на світ. Очевидно, що із усіх запитальників Гушевського складалася програма комплексного наукового дослідження дитинства, на заваді здійснення якого стали політичні обставини в Україні. Опитувалися різні соціальні прошарки: старці, заможні та незаможні селяни, діти, сільська інтелігенція. Як пише З. Кузеля, «автор реєстрував пильно вислови і погляди оповідачів і оповідачок і зібрав все в одну цілість, стараючись нічого не змінювати. Звідси мають його матеріали велику свіжість і виглядають ніби вихоплені з уст народу». Серед найцінніших здобутків - записані докладно та без опрацювання народні розповіді, або, за М. Г рушевським, розмови про те, мати чи не мати дитину, про «досягнення» у оволодінні мовою, вміння сидіти, ходити, впізнавати родичів, про хворих і нерозвинених дітей, діалоги самих дітей і дорослих з дітьми, які супроводять більшість розділів. Такий підхід дозволив зібрати багатий матеріал, який і сьогодні має свою вагу в педагогічній, етнографічній, фольклористичній, психологічній та медичній науках, але постійний акцент «на психологічне життя людности» говорить на користь того, що означену працю можна вважати початками української етнопсихології. Серед найцікавіших знахідок М. Грушевського - елементи психотерапії в селянстькоку середовищі. На перший погляд, поводження з заходькуватими чи так званими «недотепними» дітьми може здатися наївним і простацьким. Але в ньому закладена потужність накопиченого поколіннями досвіду і оптимізм, спокій сприйняття і реагування на постійні несподівані прикрощі, які підносять батькам діточки. «Дитина без цього не росте» або «переросте», - говорять і думають селяни у більшості прикрих випадків, даючи їй можливість спокійно впоратися з проблемою. - «Примарилось, ніби щось гналось за дитиною - переросте. Злякалось чогось - переросте. Дурне вдалось - переросте. Недомова - переросте. Сердите - переросте. М'яло - переросте. Незмисленне - хоч уже пора, - вилюдніє. Бігуче, за все, часом і за горяче хватається, - вилюдніє. Балуване, натрилихо, - вилюдніє. Ледаче, робить не хоче - проси! Мале на зріст - міцне буде, велике на зріст - буде на що глянуть або далі достане».

 

     Уважне, любляче око дослідника зупинялося навіть на проявах вікового аутизму у дітей та фіксувало адекватне ставлення дорослих до цього: «...Роблять і забавки такі, щоб на розум дитину наводили і призвичаювали до того, що треба, щоб у світі жити. Як дитина вже і сороку знає, тоді на самоті, як заграється, то рученятами перебирає і все до них белькоче. Родичі кажуть, що воно само робить собі утіху: «Чує, що всі балакають, та й собі. З ким же воно?» Одні кажуть, з янголом, другі, що то його така природа, що треба щось белькотать. ... Діти балакають самі до себе, як дуже заграються. Дитина без цього не росте... »

 

     У розділі «Про дитячу мову» зібрані дитячі слова, які довго зберігаються у родинному словнику і які є однією з ознак дитячої субкультури, що живить дорослу (кравка - кропива, кицики - цвіт на шелюгах, папа - хліб, миня - теля, біра - вівця та ін). Вказано, що дитяча мова залишається «до пастушого віку», який є етапом переходу дитини у новий соціальний стан. Подано також шляхи переходу від дитячої мови до дорослої та вказано на тимчасові вади вимови («...бувають діти гаркаві, шепеляві, свистуни, заїкуваті через те, що голосниці ще не обмололися гаразд і язик не туди заскакує, а зуби ще не поросли»)[3, 86]. Можна припустити, що це дослідження Марко Грушевський провадив під впливом Івана Франка, який трохи раніше публікує розвідку «Дітські слова в українській мові».

 

     Праця «Дитина в звичаях і віруваннях українського народу», на відміну від інших тогочасних розвідок, складалася не з поодиноких фіксацій уривків обрядів чи зразків дитячого фольклору, а мала всі ознаки комплексного дослідження, яке можна вважати першою в Україні досконалою працею з дитинознавства.

Отже, збурення інтересу до проявів дитячої субкультури в українських дослідників співпадало з подібними тенденціями в Європейській та світовій науці, а подеколи і випереджало їх. Були зафіксовані різноманітні особливості життя дитини, її розвитку, досліджені різні регіони України. Більша частина записів була опублікована. Проте бракувало докладного аналізу віднайденого матеріалу та формування цілісного уявлення про дитячу субкультуру на різних етапах дорослішання дитини.

Переглянуто: 1317
Коментарів: 0

Коментарі:

Залишити коментар