УСНІ Й ПИСЬМОВІ ДЖЕРЕЛА ІСТОРІЇ УКРАЇНИ
8-11-2011, 16:43

 (голосів: 3)

Предмет: Історія

     Історичні джерела - це все те, звідки ми дізнаємося про історію. Вони розподілені на декілька типів: усні, письмові, речові, лінгвістичні, зображальні, фото - і кінодокументи, електронні документи тощо.

 

     Найбільш старий тип історичних джерел - це усні джерела. Зокрема, дитина дізнається про історію своєї сім’ї від своїх батьків та інших родичів. У старі часи більшість людей була неграмотною. Вони могли отримувати тільки усну інформацію. На підставі таких оповідань і переказів виникли фольклорні твори - народні думи, легенди, пісні, що містять цінну історичну інформацію.

 

     У першій половині ХХ ст. значення усної інформації з історії України різко збільшилося. Це пов’язане з тим, що жорстокий комуністичний режим часто не давав будь-яких можливостей для письмового вираження правдивої інформації. Наприклад, ведення радянськими солдатами і офіцерами під час Другої світової війни особистих щоденників вважалося державним злочином. Тому багато дуже важливої інформації про події радянського періоду, зокрема про голодомор 1932-1933 рр. довго зберігалося свідками в усній формі. Важливу роль продовжували відігравати і різні форми усного фольклору, зокрема народні пісні, прислів’я та анекдоти. Проте згодом ці усні історичні свідчення були записані, тобто перетворилися на письмові джерела.

 

     Письмові джерела - це головне джерело наших знань про історію України (і про історію взагалі). Вони дуже різноманітні. Найбільш чисельними є документи - письмові тексти, що мають правове значення. Будь-яка державна чи недержавна установа або організація створює і отримує дуже велику кількість різноманітних документів. Більш важливі з них зберігаються у спеціальних установах - архівах. Крім загально­державних архівів існують різноманітні архіви організацій, установ, фірм і особисті архіви окремих людей. У цілому архіви мають унікальну історичну цінність. В Україні дуже багато архівного матеріалу загинуло під час війн. Разом з тим саме архівні матеріали є основним джерелом інформації для відтворення історичних подій принаймні останніх трьох-чотирьох століть. Але до нас дійшла певна кількість документів і з більш ранніх епох, починаючи від грецьких міст на Півдні України у I тис. до н. е.

 

     Серед подібних документів найбільше значення мають актові й діловодні документи, які відомі ще з часів Київської Русі: уставні грамоти, рішення державних та місцевих установ, різноманітні угоди, дарування тощо.

 

     Дійшли до нас і правові документи - збірки законів та інших нормативно-правових актів, починаючи з «Руської Правди» Ярослава Мудрого. Важливе значення мають судово-слідчі матеріали. Так само важливі статистичні матеріали. Найдавніші статистичні матеріали в Україні відомі з XVI ст., коли стали періодично проводитись люстрації - описи державних маєтків на території Речі Посполитої.

 

     Важливими є також нарративні письмові джерела - тобто письмові матеріали, що містять розповідь (нарратив) про ті чи інші події.

 

     Безумовно, найважливішими серед них є власне історичні твори. Найдавніший власне історичний твір «батька історії», давньогрецького історика V ст. до н. е. Геродота вже містить дуже значний матеріал з історії тодішньої України (Скіфії). Певні відомості про населення з території сучасної України містяться і в літературі Давнього Сходу, зокрема, в хроніках ассірійських царів. У подальші часи про територію України писали грецькі, римські, вірменські, готські, арабські, єврейські та інші автори.

 

     Тільки з Х ст. н. е. починається традиція власного українського регулярного літописання. Видатною пам’ яткою української історичної думки є давньоруські літописи, зокрема «Повість минулих літ». Традиції літописання збереглися аж до XVIII ст. включно, хоча з XVII ст. вже виразно спостерігається тенденція до створення замість літописів тематичних творів з історії - хронік. Дійсно, всі подальші підручники з історії

України та взагалі історичні праці і самі є водночас джерелом з історії України - в тому числі і цей посібник.

 

     Окремо слід виділити спогади (мемуари) й щоденники видатних історичних постатей і осіб, що були безпосередніми свідками визначних історичних подій.

 

     Важливу роль відіграють іноземні джерела з історії України. Частково це твори самих українців, яких важка доля часто заносила на чужину, в еміграцію. З іншого боку, це іншомовні твори представників сусідніх народів, історія яких була тісно пов’язана з Україною. Це, зокрема, історики з Польщі, Росії, Туреччини, Угорщини, Німеччини, Швеції, Італії та інших країн. Окрему групу складають твори представників інших, неукраїнських народів, які мешкали на території сучасної України: євреїв, поляків, кримських татар, німців та інших.

 

     Те саме стосується і росіян. Крім того, значна частина творів найбільших українських істориків, таких як М. Костомаров, Д. Багалій і М. Грушевський була написана саме російською мовою. Іноді взагалі важко однозначно встановити, чи був даний історик українським або російським.

Отже, в цілому значну частину російськомовних історичних творів з історії України слід вважати власне українськими.

 

     З 1776 р. у Львові, з 1812 р. у Харкові, з 1828 р. в Одесі й з 1835 р. в Києві почали виходити періодичні видання - газети й журнали. Звичайно для істориків дослідження періодичних видань є одним з провідних джерел історичної інформації.

 

     Надзвичайно цікавими є також інші друковані матеріали - політичні листівки, рекламні об’яви, навіть білети до зоопарку чи ресторанні меню. Будь-яка книга теж є багатогранним історичним джерелом.

 

     В останні десятиліття у всьому світі пожвавився інтерес до так званої «малої історії», тобто історії способу життя окремих людей. Тому будь-які листи, щоденники та інші матеріали звичайних людей щодо їхніх звичайних справ теж можуть містити цінний історичний матеріал.

 

     Серед письмових джерел відносно рідкісними й дуже цінними вважають епіграфічні пам'ятки, тобто давні надписи на твердих матеріалах - на якихось речах, на стінах будинків і храмів, на камінні та уламках кераміки. Найбільш часто вони зустрічаються на старовинних некрополях (цвинтарях). Давні надписи знаходять під час археологічних розкопок. Зокрема, їх чимало знайшли в античних містах на Півдні України. Іноді за особливо сприят­ливих умов можуть зберегтися і надписи на нестійких матеріалах. Зокрема, великий інтерес викликали знахідки археологами берестяних грамот - надписів на бересті, що збереглися у деяких містах Київської Русі.

Переглянуто: 3524
Коментарів: 0

Коментарі:

Залишити коментар